Перегляд за Автор "Марченко, Олег Миколайович"

Зараз показуємо 1 - 20 з 43

Аналіз рекомендацій Євгена Маланюка українському суспільству як подолати «хворобу» малоросійства
(2025) Марченко, Олег Миколайович; Демешко, Інна Миколаївна
Використовуючи есей Євгена Маланюка «Малоросійство», автори намагаються розкрити емоційне сприйняття та роздуми українського інтелектуала про невдачі в боротьбі за державність та складність українського самовизначення в умовах імперських впливів. Твір Є. Маланюка справді має характер глибокої культурологічної розвідки, що аналізує витоки і прояви національної слабкості та відсутності державної свідомості серед українців, а також пропонує шляхи подолання цього феномену. Є. Маланюк, як відомо, добре розумів складність і багатогранність цієї «хвороби», яку він вважав хронічною і пов’язаною з багатовіковим поневоленням та колоніальними умовами існування України під чужими імперіями. Твір Євгена Маланюка не просто визначає феномен малоросійства, але й висвітлює корені цієї «хвороби» українства, її глибокі культурно-історичні причини, які нівелюють національну свідомість, політичну волю та державницькі прагнення. Автор вправно поєднує історичний аналіз із культурологічним, показуючи, як малоросійство стало результатом зовнішнього і внутрішнього впливу на українське суспільство. У статті зазначається, що Є. Маланюк напрочуд точно показує, як імперська Росія активно працювала над формуванням в українців почуття меншовартості та безсилля, використовуючи різноманітні інструменти – від культури та мистецтва до системи освіти. Через цей процес українці не лише втрачали свою національну ідентичність, а й ставали частиною великої імперії, поглиненими її культурою і цінностями. Важливою є концепція малоросійства як «національної хвороби», що проявляється в політичній слабкості, духовному каліцтві, нездатності до самостійного мислення та самовизначення. Це, за словами Є. Маланюка, не лише невміння чи небажання бути державним народом, а й внутрішнє підкорення своїм колонізаторським силам, які активно працюють над тим, щоб позбавити українців національної гідності та історичної пам’яті. Твір Є. Маланюка не тільки ставить діагноз українській нації, але й пропонує вихід – через формування міцної національної свідомості, відновлення історичної пам’яті, розвиток культури і, зрештою, через утвердження власної, незалежної держави. Ідеї Євгена Маланюка, хоча й написані в середині ХХ століття, вражають своєю актуальністю і в сучасному контексті. В умовах російської агресії, спроби імперської держави знову підкорити Україну, питання національної самоідентифікації, збереження української державності стали центральними. Твір Є. Маланюка надає важливі інструменти для розуміння того, як необхідно відновлювати національну ідентичність і як боротися з внутрішніми проявами слабкості та підкореності.
Благодійна діяльність купецтва Російської імперії другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі Єлисаветграда)
(2019) Марченко, Олег Миколайович
(ua) Стаття присвячена вивченню досвіду купецького стану міста Єлисаветграда другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. в індивідуальних та колективних формах благодійницькій діяльності: допомога нужденним, організація заходів щодо збору коштів на певні потреби бідним, сиротам, внесення значних приватних пожертв на утримання гімназій, училищ, шкіл, лікарень. Висвітлюється меценатська допомога купецької громади міста на потреби різних доброчинних організацій та культурно-мистецьких закладів, створення будинків для інвалідів, людей похилого віку, бездомних, участь у фінансуванні й будівництві громадських споруд та міської інфраструктури, як-то брукування, освітлення, озеленення, прибирання вулиць, бульварів, парків, будівництво водогону, кінного та електричного трамвая, оздоблення будинків, спорудження торгових рядів, майданів, надання фінансів на зведення церков, соборів, монастирів, сприяння у подоланні епідемій та багато іншого, що потрібно було для життя мешканців міста.
Болгарське національне відродження в джерелах XVII - XVIII ст.
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2013) Марченко, Олег Миколайович
Стаття присвячена питанням духовного розвитку болгарського суспільства в епоху переходу від середньовіччя до нового часу, з’ясування закономірностей і тенденції розвитку історичної думки Болгарії у XVII - XVIII ст.
«Брама до пекла» – Янівський концентраційний табір смерті
(Scientific Collection «InterConf», 2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) Вивчення Янівського табору має важливе значення в історії Голокосту, що став трагічною подією Другої світової війни, під час якої більш як шість мільйонів євреїв були безжально вбиті нацистським режимом. Повноцінні дослідження Янівського концтабору українськими дослідниками розпочалися після незалежності України, але на сьогодні їх вкрай мало. У радянський період Голокост та геноцид єврейського населення було мало дослідженою темою, саме тому історія Янівського табору залишається і по сьогодення недостатньо висвітленою та розкритою, і залишається в тіні порівняно з іншими таборами смерті нацистської Німеччини. Основними джерелами з вивчення цієї теми виступають спогади в’язнів, які зуміли пережити геноцид, свідчення колаборантів та працівників табору. Саме вони дають змогу описати період «остаточного розв’язання єврейського питання» нацистів у дистрикту «Галичина» та в таборі смерті. Метою статті є описання місця Янівського табору в історії геноциду єврейського народу, з’ясування злочинів, що відбувалися в таборі, розглянути систему, що утворилася всередині табору, показати життя в’язнів у таборі.
Взаємовідносини міської думи та міського громадського банку Єлисаветграда в ХІХ ст.
(2023) Марченко, Олег Миколайович
У статті проводиться аналіз розвитку Єлисаветградського міського громадського банку в ХІХ ст. на основі правових документів, що регулювали його діяльність (Положення про міські громадські банки від 1862 р. та 1883 р.), який управлявся Єлисаветградською міською думою, під незначним контролем з боку державної влади. У дослідженні робиться спроба показати особливості взаємовідносин правління Єлисаветградського міського громадського банку з місцевою думою, охарактеризувати тенденції ведення банком кредитно -фінансових операцій, з’ясувати вплив подій всеросійського значення, як-то російсько-турецька війна 1877–1878 рр., проведення реформ 60–70-х років ХІХ ст., згортання ліберального реформування, економічна криза 80–90 років, так і локального, наприклад, єврейські погроми 15-17 квітня 1881 р. в Єлисаветграді, на повноваження, компетенцію, результати роботи міського громадського банку.
Взаємовідносини органів міського самоврядування та міських громадських банків у ХІХ – на початку ХХ ст.
(Видав. дім "Гельветика", 2024) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) У статті проводиться аналіз розвитку міських громадських банків у ХІХ – на початку ХХ ст. на основі правових документів, що регулювали їхню діяльність, та практичної роботи на прикладі Єлисаветградського міського громадського банку. У системі кредитних установ Російської імперії міські громадські банки займали суттєве місце, будучи недержавними фінансовими інституціями, створеними міськими громадами для задоволення насамперед інтересів городян. До законодавчого врегулювання діяльності міських банків (Положення про міські громадські банки від 1857 р. і 1862 р.) вони лише формально підпорядковувались органам міського самоврядування, практично не надавали звіти про свою роботу центральним органам державної влади, як і громадськості. До 60-х років ХІХ ст. царська влада не була зацікавлена в розвитку банківської мережі, оскільки на той час у країні спостерігався слабкий розвиток економіки, а тому й нерозвиненість фінансових операцій. Після запровадження ліберальних реформ 60–70-х років ХІХ ст., підйому економіки, залучення в економічні про- цеси широкого кола населення спостерігався стрімкий ріст кредитно-фінансових установ, у тому числі й міських громадських банків, що відкривалися насамперед у повітових містечках, де була слабка мережа відділень державних та акціонерних кредитних установ. Нові банки вже управлялися міськими думами, під незначним контролем з боку державної влади. Кризові явища, що спостерігалися у 80–90-х роках ХІХ ст. (російсько-турецька війна 1877–1878 рр., вбивство імператора Олександра ІІ в березні 1881 року, згортання ліберальних реформ, економічний спад), спричинили деградацію системи міських громадських банків. Це змушувало уряд вдаватися до адміністративно-законодавчого регулювання їхньої діяльності, щоб звести до мінімуму фактори, які загрожували їхній стабільності. Результатом цього стала поява Нового положення про міські громадські банки 1883 року. Економічне піднесення на рубежі ХІХ–ХХ ст. підштовхнуло центральну владу на деяке розширення прав та можливостей міських громадських банків, що знайшло відображення в Положенні про міські громадські банки від 1912 року. У статті вказуються позитивні риси й недоліки Положень про міські громадські банки за 1857 р., 1862 р., 1883 р., 1912 р., визначаються обставини законодавчого регулювання міських кредитних установ. У дослідженні на прикладі діяльності Єлисаветградського міського банку робиться спроба показати особливості взаємовідносин правління банку з місцевою думою, охарактеризувати тенденції ведення банком кредитно-фінансових операцій, з’ясувати вплив подій як всеросійського значення, як-то: війни (Кримська 1853–1856 рр., російсько-турецька 1877–1878 рр.), проведення системних реформ 60–70-х років ХІХ ст., згортання ліберального реформування, економічна криза 80–90 років, підйом економіки початку ХХ ст., так і локального, наприклад, єврейські погроми 15–17 квітня 1881 р. в Єлисаветграді, на повноваження, компе- тенцію, результати роботи міського самоврядування і міського громадського банку. (en) The article analyzes the development of city public banks in the 19th and early 20th centuries on the basis of legal documents regulating their activities, and practical work on the example of Yelysavethrad City Public Bank. In the system of credit institutions of the Russian Empire, city public banks occupied a significant place, being non-state financial institutions created by city communities to primarily satisfy the interests of citizens. Before the legislative regulation of the activities of city banks (Regulations on City Public Banks of 1857 and 1862), they were only formally subordinated to the city self-government bodies, practically did not provide reports on their work to the central state authorities, as well as to the public. Until the 60s of the 19th century the tsarist authorities were not interested in the development of the banking network, because at that time the country was experiencing weak economic development, and therefore underdevelopment of financial operations. After the introduction of liberal reforms in the 60s and 70s of the 19th century, the rise of the economy, and the involvement of a wide range of the population in economic processes, there was a rapid growth of credit and financial institutions, including city public banks, which were opened primarily in county towns, where there was a weak network of branches of state and joint-stock credit institutions. The new banks were already managed by city councils, with little control from the state authorities. Crisis phenomena observed in the 80s and 90s of the 19th century (the Russian-Turkish war of 1877–1878, the assassination of Emperor Alexander II in March 1881, the collapse of liberal reforms, economic recession) caused the degradation of the system of city public banks. This forced the government to resort to administrative and legislative regulation of their activities in order to minimize the factors that threatened their stability. As a result, the emergence of the New Regulations on City Public Banks in 1883. Economic rise at the turn of the 19th–20th centuries pushed the central government to some expansion of the rights and opportunities of city public banks, which was reflected in the Regulations on City Public Banks of 1912. The article points out the positive features and shortcomings of the Regulations on City Public Banks of 1857, 1862, 1883, and 1912, and determines the circumstances of the legislative regulation of city credit institutions. In the study, using the example of Yelysavethrad City Bank, an attempt is made to show the features of the relationship between the bank's board and the local council, to characterize the tendencies of the bank's credit and financial operations, to find out the impact of events of all-Russian importance, such as the war (Crimean in 1853–1856, Russian-Turkish in 1877–1878), carrying out systemic reforms in the 60s–70s of the 19th century, the collapse of liberal reforms, the economic crisis of the 80s–90s, the rise of the economy at the beginning of the 20th century, and of the local importance, for example, the Jewish pogroms of 15-17 April 1881 in Yelysavethrad, on the authority, competence, results of the work of the city self-government and the city public bank.
Взаємодія місцевого самоврядування й елементів громадянського суспільства: історіографія проблеми
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2012) Марченко, Олег Миколайович
У статті робиться спроба з’ясувати теоеретико-методологічні аспекти місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства, розкриваються позиції науковців щодо змісту, структури, специфіки механізмів взаємодії між елементами громадянського суспільства і місцевого самоврядування, а також між ними і державою.
Взаємодія органів міського самоврядування з губернською адміністрацією в 1870 – 1900-х роках (на прикладі міста Єлисаветграда)
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2011) Марченко, Олег Миколайович
(uk) Розкриваються особливості взаємовідносин органів міського самоврядування, які функціонували на основі реформ 1870 і 1892 років, з губернською адміністрацією, з використанням прикладів по місту Єлисаветграду.
Витоки занепаду Речі Посполитої в XVII–XVIII ст.
(2023) Марченко, Олег Миколайович
(ua) У статті подаються різні точки зору вітчизняних та іноземних вчених щодо питання передумов, факторів, які призвели до зникнення Речі Посполитої з політичної карти Центрально-Східної Європи наприкінці XVIIІ ст. Представлені оцінки авторів причин економічного та політичного занепаду Польщі, з’ясовуються внутрішні та зовнішні чинники розпаду держави, визначається чи поділ країни був закономірним результатом послідовних логічних тенденцій суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку країн Західної та Центрально-Східної Європи чи це унікальне явище, встановлюється міра відповідальності Пруссії, Австрії, Росії як безпосередніх учасників поділів польських територій.
Вплив Російської імперської та радянської реальності на життя єлисаветградської родини Войнових
(2024) Марченко, Олег Миколайович
Відображення російської імперської та радянської епох через иттєвий шлях єлисаветградської купецької родини Войнових
(Видав. дім "Гельветика", 2025) Марченко, Олег Миколайович
(ua) У статті на основі архівних матеріалів та спогадів Надії Петрівни Салтанової показаний складний життєвий шлях купецької родини другої гільдії Войнових, яка мешкала в Єлисаветграді з другої половини XVIII ст. і була типовим взірцем порівняно багатої сім’ї провінційного міста, свого роду «середній клас». Нами використовується просопографічний метод, який стає в нагоді при створенні колективного життєпису купецького роду Войнових, мікроісторичний підхід, що дає змогу через життєвий шлях сім’ї Войнових дослідити повсякдення провінційної родини в часи Російської імперії кінця XVIII – початку ХХ ст., у радянський період та на сучасному етапі. Подається інформація про колезького реєстратора Михайла Войнова – першого згаданого в документах купця, який мешкав у Єлисаветграді, його сина Миколу, який успадкував підприємницьку діяльність батька, торгував харчовими продуктами й утримував три бакалійні крамниці в місті. Про дружину Миколи – Надію Олексіївну, яка допомагала чоловікові вести торговельні справи й після його смерті в 1888 році взяла торгівлю на себе. Висвітлюється життєвий шлях їхніх дітей: Михайла, Сергія, Гаврила та Василя, які всіляко допомагали матері вести торгівлю в місті, займалися громадською, благодійницькою діяльністю. Власну сім’ю мав лише Гаврило Войнов (мати була суворою жінкою і забороняла синам одружуватися, щоб вести торгівлю, надалі сини так і не завели сімей), який пішов наперекір матері, одружився з міщанкою Є. Я. Столяровою, відокремився від родини й після смерті матері на заповідані йому кошти в 1914 р. облаштував власну крамницю. У дослідженні показане ставлення радянської влади до «класового ворога» – купців. Василя й Михайла було заслано до Сибіру. Пізніше Василь зміг повернутися додому в місто, але в 1930-х роках згинув за невиявлених обставин. Михайло помер на шляху до Сибіру. Гаврило відмовився від купецького звання, записався в міщани й намагався жити непомітно. Трагічною була доля Сергія. Напередодні вступу німців до Кіровограда, обвинувальним вироком від 22 липня 1941 року за нібито вороже ставлення до радянської влади, за те, що в минулому він був купцем другої гільдії, торговим депутатом, його справу було направлено на розгляд до військового трибуналу і, ймовірно, він був розстріляний, у 1995 році – реабілітований. Радянський період сім’ї Войнових досліджується через родину дочки Гаврила – Зінаїди, яка закінчила жіночу гімназію, музичну школу Г. Нейгауза і прожила до 1983 р. Її онука – Н. П. Салтанова, знана в Кропивницькому дитяча лікарка-урологиня, залишила спогади про свою родину. У статті висвітлюється її життєвий шлях у 1960–1980-х роках та в сучасній Україні.
Деякі аспекти виборчого процесу в Україні на основі міських реформ 1870 і 1892 років
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2005) Марченко, Олег Миколайович
Дискусії щодо спадщини Руської держави
(ФО-П Шпак В.Б., 2022) Марченко, Олег Миколайович
Розглянуто еволюцію дискусії в історичній науці про спадщину княжого Києва. Ще московський цар Петро І украв в України її генетичну назву «Русь», назвавши свою імперію латинськими буквами RUSSI, і стала називатися в романо-германському світі «Раша». До речі, український богослов Ф. Прокопович став натхненником перейменування Московії на Російську імперію, надання царю титулу імператора та розробив концепцію «Росії» як «вітчизни» для всіх підданих царя.
Допоміжні підрозділи охорони та колабораціонізм у Янівському концентраційному таборі
(2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) Янівський концтабір смерті займає важливе місце в історії геноциду єврейського народу під час Другої світової війни, як приклад організації системи «остаточно розв’язання єврейського питання» та створення механізму для масового знищення людей шляхом розроблення специфічних методів покарання, тортур, знущань із в’язнів. У статті показано роль Янівського табору, який став не тільки символом нелюдських страждань, а й місцем, де людина втрачала будь-які цінності, дегуманізуючи не лише невинних єврейських в’язнів, а й винуватців Голокосту. Янівський концентраційний табір був місцем, де відбувалося навчання організаторів екзекуцій над ув’язненими з інших таборів та формувався специфічний їхній практичний досвід: повішення для спійманих втікачів, 25–50 ударів батогом за дисциплінарні порушення, зґвалтування, пияцтво, розстріли (інколи, як розвага для гостей начальника табору), вбивство хворих в’язнів для викорінення епідемій, психологічний терор, наприклад, погрожуючи смертю, нацисти могли нацькувати представників одного етносу на інший, що ще сильніше впливало на психологічну свідомість в’язнів тощо. У статті розглянуто специфіку організації охорони в Янівському концентраційному таборі, яку здійснювали нацистські підрозділи СС та СД, а пізніше спеціальні допоміжні охоронні загони СС (айнзатцгрупи, зондеркоманди), які були сформовані з ув’язнених у межах табору: фольксдойче, українських поліцаїв (поліцистів), єврейської допоміжної охорони, радянських військовополонених та росіян із рот генерала А. Власова, «травників», «кавказької роти» СС. Основну увагу зосереджено на розкритті особливостей повсякденного життя в’язнів табору, умов служби різних допоміжних підрозділів охорони табору. У статті також аналізуються причини, обставини співпраці в’язнів Янівського табору із німцями та прояви колабораціонізму, серед яких можна назвати: жахливі умови існування в таборі під владою нацистів, бажання вижити, страх за своє життя, психологічні чинники, отримання власної вигоди, маргіналізація, вплив агітації тощо. Показана співпраця колаборантів та вчинені ними злочини проти насамперед єврейського народу. Доведено, що, хоча серед добровольців-колаборантів переважала кількість українців, колабораціонізм загалом мав міжнародний характер. Важливо зазначити, що багато колаборантів, зокрема і єврейських поліцейських, намагалися допомогти ув’язненим, навіть під загрозою страти часто відмовлялися виконувати накази есесівців. Зроблено висновок, що події в Янівському концтаборі підкреслюють необхідність постійної суспільної пильності, створення запобіжників від надмірної ненависті, упереджень, особливо в умовах протистоянь і воєн, які часто призводять до розмивання основних людських цінностей. Вивчення історії Янівського табору є важливим уроком для запобігання подібним звірствам у майбутньому та підкреслює важливість сприяння толерантності, розумінню та повазі до прав людини.
Допоміжні підрозділи охорони та колабораціонізм у Янівському концентраційному таборі
(2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) Янівський концтабір смерті займає важливе місце в історії геноциду єврейського народу під час Другої світової війни, як приклад організації системи «остаточно розв’язання єврейського питання» та створення механізму для масового знищення людей шляхом розроблення специфічних методів покарання, тортур, знущань із в’язнів. У статті показано роль Янівського табору, який став не тільки символом нелюдських страждань, а й місцем, де людина втрачала будь-які цінності, дегуманізуючи не лише невинних єврейських в’язнів, а й винуватців Голокосту. Янівський концентраційний табір був місцем, де відбувалося навчання організаторів екзекуцій над ув’язненими з інших таборів та формувався специфічний їхній практичний досвід: повішення для спійманих втікачів, 25–50 ударів батогом за дисциплінарні порушення, зґвалтування, пияцтво, розстріли (інколи, як розвага для гостей начальника табору), вбивство хворих в’язнів для викорінення епідемій, психологічний терор, наприклад, погрожуючи смертю, нацисти могли нацькувати представників одного етносу на інший, що ще сильніше впливало на психологічну свідомість в’язнів тощо. У статті розглянуто специфіку організації охорони в Янівському концентраційному таборі, яку здійснювали нацистські підрозділи СС та СД, а пізніше спеціальні допоміжні охоронні загони СС (айнзатцгрупи, зондеркоманди), які були сформовані з ув’язнених у межах табору: фольксдойче, українських поліцаїв (поліцистів), єврейської допоміжної охорони, радянських військовополонених та росіян із рот генерала А. Власова, «травників», «кавказької роти» СС. Основну увагу зосереджено на розкритті особливостей повсякденного життя в’язнів табору, умов служби різних допоміжних підрозділів охорони табору. У статті також аналізуються причини, обставини співпраці в’язнів Янівського табору із німцями та прояви колабораціонізму, серед яких можна назвати: жахливі умови існування в таборі під владою нацистів, бажання вижити, страх за своє життя, психологічні чинники, отримання власної вигоди, маргіналізація, вплив агітації тощо. Показана співпраця колаборантів та вчинені ними злочини проти насамперед єврейського народу. Доведено, що, хоча серед добровольців-колаборантів переважала кількість українців, колабораціонізм загалом мав міжнародний характер. Важливо зазначити, що багато колаборантів, зокрема і єврейських поліцейських, намагалися допомогти ув’язненим, навіть під загрозою страти часто відмовлялися виконувати накази есесівців. Зроблено висновок, що події в Янівському концтаборі підкреслюють необхідність постійної суспільної пильності, створення запобіжників від надмірної ненависті, упереджень, особливо в умовах протистоянь і воєн, які часто призводять до розмивання основних людських цінностей. Вивчення історії Янівського табору є важливим уроком для запобігання подібним звірствам у майбутньому та підкреслює важливість сприяння толерантності, розумінню та повазі до прав людини. (en) In the conditions of growing world tension and instability, the spread of aggression, violence, primarily related to the Russian-Ukrainian war, as well as the escalation of the confrontation between Israel and the Palestinians, the appeal to the Holocaust, the terrible methods of the Nazis for organizing the destruction of people is more relevant than ever. The Yanivska death concentration camp occupies an important place in the history of the genocide of the Jewish people during the Second World War, as an example of the organization of the system to «finally solve the Jewish question» and the creation of a mechanism for the mass destruction of people through the development of specific methods of punishment, torture, abuse of prisoners. The article shows the role of the Yanivska camp, which not only became a symbol of inhuman suffering, but also a place where a person lost all values, dehumanizing not only innocent Jewish prisoners, but also the perpetrators of the Holocaust. Yanivsk was a place where the organizers of executions of prisoners from other camps were trained and their specific practical experience was formed: hanging for escaped escapees, 25-50 lashes for disciplinary violations, rape, drunkenness, shootings (sometimes as entertainment for the chief's guests camp), the killing of sick prisoners to eradicate epidemics, psychological terror, for example, by threatening death, the Nazis could incite representatives of one ethnic group against another, which had an even stronger impact on the psychological consciousness of the prisoners. Attention is drawn not only to the Nazi special units (Einsatzgruppen, SS Sonderkommando), which managed the camp and planned the mass genocide of the Jewish people, but also to the auxiliary units from the non-German element, which provided security for the camp, such as: Ukrainian auxiliary police, Jewish auxiliary security, Soviet prisoners of war from the companies of General A.A. Vlasov, volunteer collaborators («travnyky men», or «wachmanns», or «askars»), «Caucasian company» of the SS. The reasons, circumstances of cooperation and manifestations of collaborationism of prisoners in the Yanivska camp are analyzed, among which the following can be named: terrible conditions of existence in the camp under the rule of the Nazis, the desire to survive, fear for one's life, psychological factors, obtaining one’s own benefit, marginalization, the influence of agitation, etc. It is proven that, although the number of Ukrainians prevailed among the volunteer collaborators, collaborationism in general had an international character. It is concluded that the events in the Yanivska concentration camp emphasize the need for constant public vigilance, the creation of safeguards against excessive hatred, prejudice, especially in the conditions of confrontations and wars, which often lead to the erosion of basic human values. Studying the history of the Yanivska camp is an important lesson for preventing similar atrocities in the future and highlights the importance of promoting tolerance, understanding and respect for human rights.
Друга світова і російсько-українська війни: паралелі, контексти, міфи
(РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2024) Марченко, Олег Миколайович
Діяльність Єлисаветградського міського громадського банку в 1865–1883 роках
(«Видавництво «Гілея», 2020) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) У статті розглянутий процес створення, функціонування Єлисаветградського міського громадського банку за 1865–1883 роки. На основі досліджуваних матеріалів здійснюється спроба проаналізувати фінансові операції банку за окремими напрямками: приймання вкладів, ведення обліку векселів, надання позик під заставу цінних паперів, товарів, дорогоцінних речей, нерухомості, земельних ділянок. З’ясований вплив російсько-турецької війни 1877–1878 років та єврейських погромів 15–17 квітня 1881 року в Єлисаветграді на діяльність міського банку. Досліджено особливості розподілу чистого прибутку громадського банку й визначено його роль і значення для розвитку міського самоврядування Єлисаветграда.
Етнологія народів світу
(Полімед-Сервіс, 2019) Марченко, Олег Миколайович
Кредитні операції Єлисаветградського міського громадського банку у другій половині ХІХ ст.
(«Видавництво «Гілея», 2021) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) У статті розкривається історія функціонування в Єлисаветграді міського громадського банку за 1865–1900 роки. Перебуваючи в підпорядкуванні міської думи під відповідальністю та контролем із боку міської громади, банк за 35-літню свою загалом результативну діяльність показав спроможність задовольняти у фінансових коштах потреби не тільки купців, дворян, заможних осіб, а й городян середнього достатку. Мета та завдання дослідження полягає в з’ясуванні особливостей кредитної діяльності Єлисаветградського міського громадського банку за 35 років своєї роботи, аналізу таких фінансових операцій, як прийняття до обліку векселів, видавання позик під заставу цінних паперів, товарів, дорогоцінних речей, нерухомості, земельних ділянок.
Особливості використання етнографічного матеріалу в шкільному курсі історії
(2023) Марченко, Олег Миколайович; Marchenko, O.
(ua) Сучасна історична освіта в Україні передбачає набуття учнями цілісних знань і компетентностей про політичну, соціальну, економічну, історичну, етнографічну, культурну сфери буття українців і народів світу, вивчення їхнього минулого та сьогодення. Бурхливі події останніх десятиліть із новою силою примусили людство звернути увагу на проблеми етнічності. Процеси розширення міжкультурних зв’язків, об’єднання Європи, розпад цілої низки багатонаціональних держав, етнічні конфлікти, напруженість, непорозуміння, повністю відкинули гуманістичні ілюзії про єдність людства. Усе це часто є породженням стереотипного сприйняття інших народів, їхньої культури, поведінки, плодом ментальної упередженості, масового соціального невігластва. У зв’язку із цим виникла нагальна необхідність у поглибленому вивченні етнічних процесів минулого й сьогодення. Ось чому знання з етнографії народів світу та власного народу є актуальними й необхідними для сучасної людини ХХІ століття. З цією метою в навчальні плани університетів для студентів гуманітарних спеціальностей була включена нова дисципліна «Етнологія», що передбачає вивчення і засвоєння студентами питань теорії етносу, етногенезу й етнічної історії, традиційних і сучасних форм життєдіяльності етносів різних континентів, особливостей міжетнічної комунікації, етнічної картини світу, етнічної свідомості та інше. Для сучасних вчителів історії важливо використання етнографічного матеріалу в шкільних курсах історії України та всесвітньої історії, щоб ефективніше, ґрунтовніше, повніше, різноманітніше, з позиції гуманізму, загальнолюдських цінностей подавати уроки з історії чи проводити факультативні заняття, виховні години. Без загального уявлення про етногенез та етнічну минувшину, розуміння особливостей традиційно-побутової культури, специфіки громадського побуту, сімейно-шлюбних відносин, календарної обрядовості неможливе усвідомлення складності етнокультурного розвитку людства.