Перегляд {{ collection }} за Автор "Білоус, Ольга Іванівна"

Зараз показуємо 1 - 13 з 13

The folk name german and the german: a diachronic and synchronic view
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Oleksandr; Bilous, Olha; Brunner, Richard
Die Deutschen sind unter den Kulturnationen eine der wenigen, die eine ursprüngliche Sprache besitzen. Das heißt, dass sie ein aus eigenem Stamm hergeleitetes, lückenlos vererbtes Wortgut besitzen. Da die Geltung des Deutschen als Muttersprache nicht über das Siedlungsgebiet der Deutschen hinausreicht, konnten sich Sprachgemeinschaft und Volkszugehörigkeit eng verbinden. Ursprünglich besagt, dass eine niemals unterbrochene Entwicklung vom indogermanischen Wurzelgrund über das Germanische, durch Wechselwirkung verschiedener Stammessprachen und Mundarten (des Fränkischen, des Bairisch-Alemannischen, des Sächsischen), durch Verschmelzungen während der Ostsiedlung (im Thüringisch-Obersächsischen) zur neuhochdeutschen, von Martin Luther so sehr geförderten Schriftsprache stattgefunden hat. Vom 16. Jahrhundert an entwickelt sich aus einer niederdeutschen Mundart die niederländische Hochsprache, die im Afrikaans der Buren eine weitere Abzweigung erfuhr. Im Gegensatz zu den meisten europäischen Sprachbezeichnungen besteht im Deutschen kein Zusammenhang zwischen einer Länder- oder Stammesbezeichnung und dem Sprachennamen (nach dem Muster England – Englisch, Frankreich – Französisch, Italien – Italienisch, Schweden – Schwedisch, Ukraine – Ukrainisch, Polen – Polnisch etc.). Erst seit dem 10. Jahrhundert bürgerte sich die Anwendung des Wortes diutisc auf die Bewohner des ostfränkischen Reichs, des späteren Deutschland ein. Die Übertragung von „diutisc“ aber auf Sprache, Land und Leute: „Diutschin sprechin, Diutschin liute in Diutischeme lande“ („Deutsch sprechen, Deutsche Leute in Deutschem Lande“) begegnen wir erst um 1090 im Annolied, dem ältesten poetischen Geschichtswerk in deutscher Sprache. In 878 Versen behandelt es Leben und Wirken Annos II., der von 1056 bis 1075 gegen den Willen der Kölner Patrizier Erzbischof der Stadt Köln war, von einem Mönch im Kloster Siegburg verfasst.
Wechselseitgkeit vonkulturen: translation und rezeption
(Видавець Лисенко В. Ф., 2017) Білоус, Ольга Іванівна; Белоус, Ольга Ивановна; Bilous, Olha; Білоус, Олександр Миколайович; Белоус, Александр Николаевич
(uk) Активне духовне відродження українського народу, зумовлене новим суспільно-правовим статусом України як незалежної, суверенної держави, припадає на останні десятиріччя ХХ– початок ХХІ століть. Воно сприяло усвідомленню національної ідентичності і водночас викликало нагальну потребу переосмислення процесу входження кращих надбань української культури у свідомість близьких і віддалених народів Східної, Центральної та Західної Європи. З цього погляду особливої уваги заслуговує проблема німецькомовної рецепції української літератури, з’ясування як її контактно-генетичних зв’язків зі світовим літературним процесом, так і виявлення й окреслення координат, що набули сталої величини – перекладацької традиції в контексті переємності літературного досвіду – в системі української діаспори. Вивчення процесу взаємодії літератур споріднених(слов’янських) і неспоріднених(німецькомовних) народів постає одним з найбільш плідних дослідницьких напрямків у сучасній філологічній науці. З ним органічно пов’язана проблематика засвоєння літературного досвіду крізь призму втілених у ньому концепцій взаємодії різних культурних явищ, тенденцій, закономірностей, традицій. Ідеться про національне, з одного боку, і глобальне значення цієї парадигми – з іншого, що визначає рівень необхідності природної рецепції художньої спадщини найбільш активних носіїв тієї чи іншої культури. За природних умов відбувається таке результативне сприйняття фактів та подій, коли процес рецепції містить орієнтацію на системну інтерпретацію, що єодним з максимально активних шляхів збагачення гуманістичного змісту кожної національної літератури. Цей напрямок є виявом не тільки інтенсивності чину, тобто дієвості, але й плодотворної її констатації –домінанти перекладу.
Взаємодія літератур як система ланок: зв'язки, рецепція, переклад
(КОД, 2018) Білоус, Олександр Миколайович; Bilous, Oleksandr; Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Olga
(uk) Проблема міжлітературної рецепції, що ґрунтується на синтезі складових взаємодії літературних систем і передусім сполуки – переклад – літературні зв’язки – у теоретичному аспекті ще недостатньо вивчена. Належним чином ще не осмислене й питання про роль перекладу та його місце в міжлітературному контексті. Слід зважати на якість репрезентації тих внутрішніх і зовнішніх чинників, що виокремлюють як потенційні можливості взаємодії літератур, так і особливості німецькомовної рецепції українського письменства в екстериторіальних координатах, які впливають на духовний розвиток народу-реципієнта. Для адекватного прочитання цього процесу важливою постає парадигма, коли кожна літературна паралель розглядається не ізольовано, а в загальноісторичному й художньому контексті, що охоплює тривалу часову дистанцію. Вона дозволяє розкрити зміст взаємодії літературних явищ з одного боку, а також причини «зіткнення» неспоріднених культурних традицій німецького й українського народів – з іншого. На їхню еволюцію мали вплив кардинально несхожі – для Німеччини та України – суспільно-історичні умови, які диктували оцінювальну позицію та науково-пізнавальне ставлення критиків та перекладачів до творів української літератури в німецькомовному середовищі.
Вільгельм Горошовський та Францішка Штайніц як перекладачі творів українських письменників німецькою мовою: критичний штрих з історії перекладу
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2015) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна
(uk) Розрізняють чотири фази рецепції поезії Т.Шевченка шляхом перекладу його творів німецькою мовою. Зрозуміло, кількість етапів умовна, оскільки вони за тими чи іншими параметрами взаємодіяли між собою, утворюючи ланки в процесі переємності перекладацького досвіду. їхні стики п о в’язані з перекладацькими досягненнями І. Обріста, І. Франка, О. Грицая, Ю. Віргінії. Так, упродовж 1870 —1917рр. до перекладу Шевченкового «Заповіту» зверталися сім перекладачів, у т.ч. І.Обріст, І. Франко й Ю. Віргінія, В. Горошовський. Ідеться зокрема не про зовнішні вдосконалення чи усунення недоліків щодо змістової структури перекладу, а радше про якісно нові перекладацькі рішення, які часом істотно зміцнювали момент відповідності рівня — переклад-оригінал.
«Енциклопедія перекладознавства» українською мовою: рецензія та історичний штрих її публікації
(КОД, 2021) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Oleksandr; Bilous, Olha
(uk) Наприкінці 2020 року сталася велика неординарна подія в історії саме українського перекладознавства – побачили світ перший та другий томи «Енциклопедії перекладознавства». Це – переклад оригіналу Hаndbook of Translation Studiesз англійської мови українською. Одна з найпомітніших у світі праць у галузі теорії перекладу опублікована в одному з найвідоміших видавництв літератури з перекладознавства «Джон Бенджамінз паблішінг компані» (John Benjamins Publishing Company) в чотирьох томах за редакцією французького та бельгійського перекладознавців Іва Ґамб’є, який нині працює в університеті Турку (Фінляндія) та Люка ван Дорслара, який наразі очолює кафедру перекладознавства університету Тарту в Естонії.
Переклад як дієва одиниця між літературних зв’язків
(Видавець Лисенко В. Ф., 2016) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна
(uk) Вивчення процесу взаємодії літератур споріднених і неспоріднених народів постає одним з найбільш плідних дослідницьких напрямків у сучасній філологічній науці. З ним органічно пов’язана проблематика засвоєння літературного досвіду крізь призму втілених у ньому концепцій взаємодії різних культурних явищ, тенденцій, закономірностей, традицій. Ідеться про національне, з одного боку, і глобальне значення цієї парадигми – з іншого, що визначає рівень необхідності природної рецепції художньої спадщини найбільш активних носіїв тієї чи іншої культури. За природних умов відбувається таке результативне сприйняття фактів та подій, коли процес рецепції містить орієнтацію на системну інтерпретацію, що є одним з максимально активних шляхів збагачення гуманістичного змісту кожної національної літератури. Цей напрямок є виявом не тільки інтенсивності чину, тобто дієвості, але й плодотворної її констатації – домінанти перекладу.
Переклад як основа обміну художнім досвідом: історичний штрих
(КОД, 2019) Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Olga
(uk) Літературно-критичну діяльність Людвіґа Якобовського і Ґеорґа Адама –дослідників і популяризаторів української літератури в німецькомовному ареалі – слід розглядати як активних учасників творення німецько-українських культурних взаємодій. Вони зміцніли у 90-х рр. ХІХ століття, бо їхня результативність була позначена спільною метою українських і німецьких діячів. У цьому плані І.Франку та О.Кобилянській належала рол ь посередників. Їм надавали дієву допомогу Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Осип Маковей, Денис Лукіяновіч, Володимир Гнатюк, Іван Труш, Роман Сембратович, Остап Грицай. Творчість Івана Франка та Ольги Кобилянської – переконливий приклад, коли діячі національної літератури в одній іпостасі успішно здійснюють дві істотно різні функції –оригінальну й перекладну.
Переклад і рецепція в німецькомовному ареалі (ХІХ–ХХ ст.): історичний погляд
(Видавець Лисенко В. Ф., 2016) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна
(uk) Активне духовне відродження українського народу, зумовлене новим суспільно-правовим статусом України як незалежної, суверенної держави, припадає на останні десятиріччя ХХ – початок ХХІ століть. Воно сприяло усвідомленню національної ідентичності і водночас викликало нагальну потребу переосмислення процесу входження кращих надбань української культури у свідомість близьких і віддалених народів Східної, Центральної та Західної Європи. З цього погляду особливої уваги заслуговує проблема німецькомовної рецепції української літератури, з’ясування як її контактно-генетичних зв’язків зі світовим літературним процесом, так і виявлення й окреслення координат, що набули сталої величини в системі української діаспори.
Твори Марка Вовчка у переспівах і перекладах зарубіжних митців
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2013) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна
У німецькому виданні “Історія слов’янських літератур” українській літературі відведено окремий розділ, що давав громадськості Німеччини досить ґрунтовне уявлення про характер і розвиток новітньої української літератури, про її найбільші художні здобутки і, зокрема, творчі досягнення Марка Вовчка.
Творчість Василя Стефаника – як ланка причинного зв’язку між рецепцією та перекладом
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2012) Білоус, Ольга Іванівна
Гостра соціальна спрямованість і новаторські якості новелістики В. Стефаника, демократична сутність і художня майстерність, висока гуманістична спрямованість моральних шукань - усе це не тільки відразу окреслило першорядне значення його прози для історії національної літератури, але й зумовило широкий інтерес до перекладу його творів та їхньої рецепції в багатьох країнах уже на межі ХІХ-ХХ століть.
Українські письменники XIX-го століття як перекладачі та критики перекладу
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2011) Білоус, Ольга Іванівна
(uk) Специфіка взаємодії літератур полягає в конкретних завданнях, з’ясування яких дозволяєвідрізнити одиничне й загальне, новаторське й традиційне, а також те концептуально унікальне, що властиве письменству українського народу.
Усний двосторонній переклад: шляхи психолінгвістичного та прагматичного аналізів (німецько-український та українсько-німецький напрями)
(2020) Білоус, Олександр Миколайович; Білоус, Ольга Іванівна; Bilous, Oleksandr; Bilous, Olha
(uk) У статті зроблено короткий історичний екскурс в історію становлення видів усного перекладу в західноєвропейській перекладацькій традиції. Завданням нашої розвідки є більш детальне розкриття специфіки такого підвиду усного перекладу як усний двосторонній переклад з лінгвістичної, психологічної та прагматичної точок зору. Адже залежно від вказаних завдань усний послідовний переклад може бути за часом його виконання як синхронним, так і послідовним. На сьогодні усному двосторонньому перекладу з точки зору перекладознавства, психолінгвістики та прагматики приділено недостатньо уваги під час навчання студентів саме усних видів перекладу, що і складає актуальність нашої розвідки. Релевантним є і той факт, що аналіз усного двостороннього перекладу українсько-німецького та німецько-українського напрямів майже не досліджено в Україні, на противагу українсько-англійському та англійсько-українському напрямах. У розвідці наведено результати експерименту щодо застосування студентами перекладознавчого відділення усного двостороннього перекладу на практиці.
Іван Тургенєв та Ксенофонт Климкович як перекладачі класиків української літератури: історичний погляд
(КДПУ ім. В. Винниченка, 2014) Білоус, Ольга Іванівна
(uk) Перекладач має визначити характер оригіналу, згодом створити “для себе” уявну модель, враховуючи її можливий вплив на читача. Цьому сприяє поетичне почуття, що, на думку багатьох вчених, збуджує в читача саме той настрій, який повідомляється в оригіналі.