Окольнича, Тетяна ВолодимирівнаПилипчук, Віталій АнатолійовичOkolnycha, Tetiana VolodymyrivnaPylypchuk, Vitalii Anatoliyovych2025-05-052025https://dspace.cusu.edu.ua/handle/123456789/5844Окольнича Т. В. Символічна інтеграція дітей в сільську громаду українців ХІХ – першої чверті ХХ століття / Тетяна Володимирівна Окольнича, Віталій Анатолійович Пилипчук // Наукові записки ЦДУ ім. Володимира Винниченка. Серія : Педагогічні науки : зб. наук. праць / ред. кол. : Філоненко О. В. [та ін.]. – Кропивницький : ЦДУ ім. В. Винниченка, 2025. – Вип. 218. – С. 47-50. DOI: 10.36550/2415-7988-2025-1-218-47-50(ua) У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автори виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва; функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал. Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання. Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів. Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї. Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї. У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей. Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками. Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини. (en) In the publication, when covering the issue of integration of children into rural society using customary ritual practice, the authors proceed from the following principles: the ideological foundations of the traditional culture of Ukrainians of the 19th – the first quarter of the 20th centuries were based on a complex of beliefs and ideas of the Christian religion and the principles of the magical consciousness of paganism; the functional factor remained elements of archaic consciousness as immanent components of the worldview system of the times of the Indo-European community. The ritual was used as a regulatory paradigm in traditional culture that was based on the idea of the cyclical nature of time. The complex of folk custom-ritual culture clearly defined and symbolized the boundaries of children’s lives, noting the passage of a child at a certain stage on the path of their growing up. Reaching the age of one was a significant moment in a child’s life. The significance of this age limit in the folk pedagogy of Ukrainians was manifested in the removal of certain old rules and the emergence of new prohibitions and regulations. From 1 to 3–4 years old, the child experienced a new stage in his life, during which he entered the «world of culture», and with it, some changes in everyday and ritual attitudes towards him were also associated. The next important transitional stage in the life of children was the age of 7, which was associated in folk pedagogy of Ukrainians with a new change in their status positions. The inclusion of them in the family’s active work resulted in this happening. The article centers on the subject of socialization, which has a direct impact on the child’s incorporation into rural society. Parents played a key role in this process. Furthermore, grandparents played a significant role in the process of socialization and enculturation of the child. The oldest generation primarily acted as agents of indirect transmission of ethnocultural values. From the age of six to seven, the child increasingly began to communicate with older children. This category of socializers ensured that the child mastered social experience and cultural traditions when communicating with their peers. One of the forms of socialization for the younger generation through the community, the fellow villagers was the institute of admission. Godparents acted as intermediaries and mediators of the community in the process of socializing the child. It was the institution of nepotism that the community was responsible for further socializing the child.ukтрадиційне суспільствосільська сім’ясільська громадасоціалізаціявихованнязвичаєво-обрядова сфераtraditional societyrural familyrural communitysocializationupbringingcustomary and ceremonial sphereArticle